[i](Пауза. Музична тема [b]"Пливе човен".
[/b]
...Поволі з суцільної темряви виступає постать [b]Гюль-Хуррем, Білої Троянди Щастя. [/b]Дух феєрії панує над нею: вона ступає назустріч Невідомому в чорному козацькому жупані... Це смертельно хворий [b]гетьман Петро Сагайдачний.[/b] Він іде до Гюль-Хуррем... Троянди... Цариці Квітів, аби вирвати її з пітьми[b] Гаремного Саду[/b] і з'єднати з нею [b]свою Долю[/b]*65. Їх постаті зближаються, вражаються одна на одну – і вступають в трагічне магічне коло).[/i]
[b]Голос Білої Троянди Щастя:
[/b]
– Трагічне коло звужує пітьма...
[b]Голос Петра Сагайдачного:[/b]
– Небесна нить між нами обома...
Небесне Око дивиться глибоко
і Долями веде – Небесне Око...
Я відмолив свій гріх розлуки в Бога –
тобі назустріч йде моя Дорога...
Блажен, хто вірить... Сльози котять з віч –
моя Дорога... та тобі навстріч!
[b]Голос Білої Троянди Щастя:[/b]
– Навіщо, Петре, рухати минуле?..
Воно вже мертве... в темряві заснуле...
І я – не та... твоя колишня Настя...
У мене вже збулось жіноче щастя,
лагідне Щастя всіх жінок...
[b]Голос гетьмана Петра:
[/b]
–...Але
воно, либонь, для тебе замале!..
Тебе зломили, змусили, скорили,
тебе, як квітку... з келиха відпили...
Чи ти сама під ноги пролилася,
чи ти з кохання, може, віддалася...
То хто ж ти – суть?.. Чи ж ти козачка Настя?!
[b]Голос Білої Троянди Щастя:
[/b]
– Я – Гюль-Хуррем... Цариця свого Щастя!..
Цариця Квітів – не раба остання! –
мені Осман під ноги лив кохання,
беріг мене, як найціннішу квітку,
а ти... приготував мені намітку...
Мені й у фередже було не зле...
...Я – не в образі, що воно – мале!
[b]Голос гетьмана Петра:[/b]
– ...Коштовна перла у чужій оправі
зазнала щастя Жінки... у неславі!
[b]Голос Білої Троянди Щастя:
[/b]
– ...Твоє намисто – теж чужа оправа...*66
Що слава жінці – козаку неслава.
Мене гнітить твоє серцебиття –
ні, Петре, ти... ні рід мій – не суддя,
чи Бога я дитина, чи Аллаха! –
"хасекі" я... дружина падишаха...
До Квітки Щастя не пристане мул...
Мені до ніг схилявся весь Стамбул...
[b]Голос гетьмана Петра:[/b]
– ...Я не про це... Пробач... Тепер ми квити!
У мене теж в палаці знались квіти...
[b]Голос Білої Троянди Щастя:
[/b]
– ...Я бачу, Петре, тіла твого трем...
[b]Голос гетьмана Петра:[/b]
– ...В палаці в мене, Настю, був... гарем:
туркині темні... і свої холопки...
Голос Білої Троянди Щастя
– ...Скарби непевні... лживої обробки...
Чи ж хоч одна із квіток прийнялась?
[b]Голос гетьмана Петра:[/b]
– ...До ложа – так... до мого серця – зась!
Мені ж твоє намарилось лице!..
Яку мені даш відповідь на це...
[b]Голос Білої Троянди Щастя:[/b]
– Чи чуєш, Петре: дзвони б'ють клечальні...
Над нами дар Небес – вінки вінчальні...
Та де мені знайти знахарське зілля,
аби забути те моє весілля...
Похід галер... салюти величальні...
...і замок з цукру...*67 і весільні пальми...*68
Ці диво-пальми – символ материнства –
в мені змінили участь до чужинства.
Те, що було ворожим і огидним,
поволі стало стерпним... навіть рідним...
...У сій хвилині... як знаття отсе:
утрачу мужа й сина – втрачу все!!!
[i](Розірвавши магічне коло феєричного спілкування, постать [b]Білої Троянди Щастя [/b]віддаляється від постаті [b]гетьмана Петра[/b] в чорному жупані. Гетьман Петро проводить свою кохану довгим прощальним поглядом. Ця зустріч була останньою. Попереду гетьмана – Чорна Дорога Смерті. Вона вже кличе його.
Натомість Дорога [b]Гюль-Хуррем[/b] обнадіює ранковим просвітком...
Тьмяні химерії [b]Гаремних Троянд [/b]посилають навздогін [b]Білої Троянди Щастя [/b]свої рослинні поцілунки).[/i]
[b]Квіткове багатоголосся:
[/b]
– Цілунки-вильця шле тобі гарем...
– ...квітучій Жінці... кревній Гюль-Хуррем...
– ...Ось духів-зілля*69 прикладай до ран...
– ...до тебе йтиме з ночі твій Осман...
[b]Голос Білої Троянди Щастя:[/b]
[i](в дорозі до ранкового просвітку):
[/i]
– Омана це... найважча із оман...
Небесним даром був мені Осман!
Я так за ним в розлуці затужила...
[b]Поодинокий голос Квітки:
[/b]
– ...А може, ти його приворожила?..
[b]Голос Білої Троянди Щастя:[/b]
– Троянда Щастя в чарах безталанна.
Про зілля чар вам скаже... Роксолана.
[i](Постать [b]Білої Троянди Щастя[/b] зникає у всеогортаючому тумані Ранку).
[/i]
ПРИМІТКИ
[i]65 Ідеться про легенду-шлюб гетьмана Петра Сагайдачного з Настею Повчанською, що став реальністю по битві 1621 р. під Хотином, у якій козаки здобули перемогу над військом Османа ІІ, і як найдорожчий трофей представили гетьману дружину султана. Невдовзі по шлюбі з Настею гетьман помирає від бойового поранення.
66 Натяк на турецьке намисто, подароване Насті гетьманом Петром ще до нападу "людоловів".
67 Один з весільних подарунків Гюль-Хуррем – цукровий замок. Його дістала "Троянда Щастя" з рук великого візіра Алі-баші.
68 Весільні пальми – рештки староримського весільного ритуалу, що залишився в звичаях мусульман. Пальма – знак родючості, отже, весільна пальма – символ материнства, основного призначення жінки в шлюбі.
69 В Україні існує повір'я, що зілля зібране на Тройцю, в "Духів-день" володіє магічною силою – лікує хвороби, гоїть рани, заворожує на довічне кохання.[/i]
(За виданням [b]"Епоха В'янучих Троянд"[/b] (драма). - Львів:Сполом.2014)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747864
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 26.08.2017
автор: Сіроманка