Забуті привиди з’являються перед очима.
Тобі несила з ними попрощатись знову.
Вже не сховатися за пам’яті дверима,
Час закінчити незавершену розмову.
Отрутою годуєш душу, серце, тіло.
Потрапила в залежність від умов.
Покарана за те, що так хотіла
Комусь віддати своє щастя знов.
Повільно гнів захоплює свідомість,
Вбива безжально непотрібні почуття.
Бур’ян випалює з думок, аби натомість
Пустило паростки нове заплутане життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747990
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2017
автор: Юлія Рябенко