Молитву зношу я до Бога
Чи на світанні ,чи в ночі,чи всує
Мені немає діла,чи хто чує!?
Лишень Творець почув би трепіт із душі.
Я запалю вогонь над образами,
вогонь лампади,що горить всяк час.
Зникає світ, запалений війною
Невинних душ лукавий пожирач.
Молитву зношу я до Бога
Я не фонатка,ні, поет в собі.
То мій слухач єдиний,
все знає й не покине,
Як над тобою звівся меч.
І справедливість заточила лезо
Танцює цнота на шесті,
А людству все якась потреба
Сліпці татують і себе й чужих.
Я зношу Богові молитву,
Хай простить всіх,мене в сто крат
Світ став невігласом для себе
так швидко,як кінець кінця.
Вар"ятом стати аж над легко,
а мудрим людством,то віки.
Я зношу всі молитви Богу,
За все прости і за віки...
Ти дав людині мислення і слово
Вони в мені кричать пером руки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748057
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.08.2017
автор: Плискас Нина