Нечастим зустрічам з людьми,
Яких в житті пізнав давненько
Радію, бо із світу ми
Відходимо всі потихенько.
Отак і зараз: в літнім дні,
На ринку спека, люду мало,
А біля входу, на рядні,
Тамара груші розіклала.
Десятка зо два їх лежить
Зелені боки сонце смалить
Для мене ще вони тверді
Та шкода тітоньки Тамари
Стоїть даремно… Це буття
Нас обкрадає, як злодійка,
А жінці для цього життя
Потрібна хоч якась копійка.
Тож і стоїть, і продає
А на ногах стояти годі:
Біль у суглобах не дає
Тай поперек на перешкоді.
Подумав: нехай сам не з’їм,
То дам тому, хто ще зубатий,
Бо цій знайомій на жарі
З цими болячками стояти…
Тай кілька слів про се, про те
Не гріх сказати при нагоді.
А дружнє слово – золоте!
Завжди в пошані у народі.
Під’їхав, груші відібрав,
Даю двадцятку – відпихає
Добавив десять, а вона
Не хоче брати – пригощає!
Бери за так! Кажу їй: ні!
Я їх купую, щоб віддати
Тому, хто наказав мені
На оці гроші груш набрати.
(Кажу неправду, щоб вона
Взяла та дарма не страждала.)
Поспілкувались… я їх знав
Років зо тридцять. Розказала,
Що вже здоров’я на межі
І відчуває подих смерті.
Бо тіло крають злі ножі,
А всередині - як роздерта.
Жахливо втратила вагу:
На п’ятдесят кіло із лишком
Стирала зі щоки сльозу,
Яка скотилась з ока нишком.
І правда: вигляд в неї був
Просто жахливий – шкіра й кості.
А я минуле не забув
Колись приходив до них в гості.
Тоді Тамарочка цвіла:
Весела, жвава, пишна тілом,
Співала, з чарочки пила
І кращу долю не просила.
Дочка ще підлітком була
На піаніно гостю грала
І товариство за столом
Із Окуджави щось співало.
Були ще зустрічі у нас
На цьому ринку, випадкові
Та був до нас жорстоким час
Ми вже стрічались нездорові.
Та все одно, попри недуг
Охоче відкривали душі
Отак як зараз: щирий друг
Купує у Тамари груші.
неділя, 27 серпня 2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748087
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2017
автор: dovgiy