[b]Зойк Гаремних Троянд:[/b]
– О К е р в а н Й о л і... Ч о р н а я Д у ш а...
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи[/b]
[i](ствердно, про своє):[/i]
– ...Ахмед-паша... та Ібрагім-паша*108...
Впіймає вас Феджер у свій капкан...
(...і я таки вступлю в кривавий тан!)
...Усі царі жорстокі і практичні,
бо точать їх інтриги політичні...
[b]Голос Гаремної Троянди в подобі Русалки[/b]
[i](що ховалась невпізнаною в гурті Бранок-Троянд):
[/i]
– ...Та дужче точать серце ріки кровні –
то ласкощі... інтриги полюбовні...
[b]Зойк Гаремних Троянд[/b]
(у розхвиленому стинанні за втраченими коханими):
– [b][i]...Джігад іде!.. Іде по Керван-Йолі...
Веде Кисмет Дорогою Недолі...[/i]
[/b]
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи[/b]
[i](різко уриваючи інтонацій голосіння – до Троянди в подобі Русалки):
[/i]
– Ти хто така?.. Що робиш у гаремі...
[b]Голос Троянди в подобі Русалки[/b]
[i](у мертвій тиші):
[/i]
– Я – твоя зміна в полюбовній дремі*109.
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи[/b]
[i](полишаючи мужа, ідучи на ви):
[/i]
– Як смієш ти! Я... я – Зоря Світання...
[b]Голос Троянди в подобі Русалки:
[/b]
– Між вишніх зір не перша, й не остання...
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи:[/b]
– Не перша, що ж... Я друга – і остання...
В моїх руках є чара від кохання!
[i](Показує чару з якої надпив Сулейман).
[/i]
У ній і запорука мого злету...
[b]Голос Троянди в подобі Русалки[/b]
[i](з викликом)
[/i]
– ...В отруйній чарі сонного щербету?!
Приймай двобій!
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи:[/b]
– Ти ж – чару переймай!..
[b]Голос Троянди в подобі Русалки:
[/b]
– У мене є своя... Піймай! Піймай!
[i]([b]Рус-Хуррем, Пурпурова Троянда Втіхи[/b] нараз опиняється у замкненому колі рук Гаремних Троянд з легкими накидами на обличчях. [b]Троянда в подобі Русалки, [/b]змагаючись словами з Рус-Хуррем, – то вибігає, то вбігає в коло через підняті "ворота" рук. Роксолана намагається впіймати її[/i], [i]та даремно. Невпізнана постать [b]Троянди-Русалки [/b]постійно вислизає з кола).[/i]
[b]Голос Троянди в подобі Русалки[/b]
[i](імітуючи голос Пурпурової Троянди Втіхи):[/i]
– "...І скільки важить золото ото..."
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи:[/b]
– Зухвалице, ти хто?..
[b]Квіткове багатоголосся[/b]
[i](луною):[/i]
– ...ти хто?..
– ...ти хто?..
[b]Голос Троянди в подобі Русалки:
[/b]
– В тобі живе причина моїх ран...
Я – Месниця... я – Тінь Махідерван*110.
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи[/b]
[i](на мить зупиняючись у погоні):
[/i]
– Ба! Той дурман?! Чи ж тут тобі цвісти?..
Черкешенко, це ти?..*111
[b]Квіткове багатоголосся[/b]
[i](луною)[/i]:
– ...це ти...
– ...це ти...
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи:
[/b]
– Ти – матір Мустафи... Відкинь платок!
[i](кидається навсебіч у колі Гаремних Троянд, зриває накидки з обличь).
[/i]
[b]Голоси Гаремних Троянд[/b]
[i](перелякано)[/i]
– Не я...
– Ні-ні...
– ..Царице Квітів...
– Йок!
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи[/b]
[i](у шаленому приступі ревнощів):
[/i]
– А-а-а-а... Серця окривавлений сувій!
[b]Голос Сулеймана Пишного[/b]
[i](крізь сон):[/i]
– ...Я п'ю... Я п'ю... Я твій... навіки твій...
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи:[/b]
– Упийся мною... Впийся... Як уп'єш –
вбий Мустафу... і тим Її уб'єш!
[b]Голос Сулеймана Пишного[/b]
[i](на крилах сновидіння):
[/i]
– ...Тебе до краплі, Втіхо, відіп'ю!..
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи[/b]
[i](наполегливо про своє):[/i]
– ...Вбий сина Мустафу... Уб'єш?
[b]Голос Сулеймана Пишного[/b]
[i](крізь сон):[/i]
– ...Уб'ю*112.
[b]Хор Гаремних Троянд[/b]
[i](застерігаюче трагічно):
[/i]
– Трояндо Втіхи... Пурпурова кров!..
Не змити кров із власних підошов!..
[b]Голос Сулеймана Пишного[/b]
[i](у муках сновидіння):[/i]
– ...Моя дитино... Мустафо-пашо...
[b]Голос незримого Мустафи[/b]
[i](привидом сновидіння):
[/i]
– Пощо мене убили ви, пощо?..
Я порох ваших ніг... Подайте руку...*113
[b]Голос Сулеймана Пишного[/b]
[i](крізь сон, простягаючи руку на голос)[/i]
– О, як мені перенести сю муку...
[b]Голос незримого Мустафи:
[/b]
– ...Чи ви оглухли на мої волання!!
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи:[/b]
[i](терзаючись докорами сумління, сахаючись привида)
[/i]
– ...Ти сіяв зраду... мислив злодіяння...
...А з персами... коли прихильний час був,*114
ти ладив мир... ти помагав Тагмаспу...
[b]Голос незримого Мустафи[/b]
[i](супроти Рус-Хуррем):
[/i]
– ...Неправда!.. Лож!.. Як уст бліда непевність...
Причиною – жіноча ваша ревність
за долю одинокого престолу...
Що ж, тіштеся... Гукніть гостей до столу,
нехай піднімуть чари за Селіма...
[b]Голос Сулеймана Пишного[/b]
[i](крізь сон):[/i]
– ...Кисмет... Кисмет... Яка ж ти невмолима!..
[i](до Рус-Хуррем):[/i]
– ...Се правда, Місафір?.. У тім причина?..
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи:[/b]
[i](закриваючи обличчя руками)[/i]:
– Невинна я!..
[b]Хор Гаремних Троянд [/b]
[i](луною)[/i]
– ...Невинна-а-а... бо причинна-а-а...
[b]Голос незримого Мустафи:[/b]
– Я вірним був... Я, батьку, вас любив...
[b]Голос Сулеймана Пишного[/b]
[i](в муках сновидіння):[/i]
– Ти вірним був... а я тебе... убив!!!
[b]Голос незримого Мустафи:[/b]
– Не Ви... вона... жіноча ревність біла...
[i](супроти Рус-Хуррем)
[/i]
-Чого мовчиш!.. Чи з люті заніміла...
[b]
Хор Гаремних Троянд[/b]
[i](луною)
[/i]
– Мовчить... Чи вмліла, а чи заніміла!..
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи[/b]
[i](безсило):[/i]
– У б и л а... так!.. Убила, як уміла...
[b]Хор Гаремних Троянд[/b]
[i](глибоко, значимо):
[/i]
– Зійде Феджер... Засяє як Джігад...
Зайде криваво – згубить шаріат!
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи:
[/b]
– Я вам на присуд тільки й відповім –
не я погублю! згубить син... Селім*115.
[i](до Сулеймана з попередньою інтонацією ласки)[/i]
...Прокинься, ладо... Вже зійшла Джігад.
[b]Голос Сулеймана Пишного:[/b]
[i](полишаючи тягар сновидінь):
[/i]
– Трояндо Втіхи... спокій мій... і лад...
Пора... Джігад зове... священний бій!..
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіхи:[/b]
– Іди й вертай... і дужий, і легкий!
[b]Хор Гаремних Троянд:[/b]
[i](луною)[/i]
– Іди й вертай... і дужий, і легкий!
[b]Голос Пурпурової Троянди Втіх[/b]и:
– Я дякую Кисмет, що ти – такий!
ПРИМІТКИ
[i]108 Великі везири при Сулеймані Пишному Ахмед-паша – "Перший дружба" на весіллі Роксолани; Ібрагім-паша – (в.в. 1523-36) "дух і серце" Сулеймана, був одружений за його сестрою, меценат-інтеліґент, тямущий політичний діяч, грек за походженням. Сприяв зміцненню зв'язків між Туреччиною і Францією. За обмовою Роксолани, був звинувачений у політичній зраді і загинув ганебною стратою через удушення. Ахмед-паша загинув також "руками" Роксолани, замішаний у родинній інтризі.
109 Тут ідеться про документальний факт спроби "заміщення" Роксолани. Коли Султана почала в'янути, ворожа їй партія вишукала найкращу молоду дівчину і привела її до палати Сулеймана. Роксолана дізналася про це і положилася на порозі палати, щоб не допустити суперниці. ...Сулейман не прийняв "заміни".
110 Тут по дії Русалка щоразу змінює інтонації голосу і обличчя її покриває щоразу інша накидка. Кому ж, як не їй, Відьомській Примарі, відомо мистецтво перевтілення.
111 Черкешенку Махідевран, матір престонаслідника Мустафи, чекала доля вигнанки. Спочатку її одіслали до сина у Магнесію (Мала Азія), де Мустафа за султанським побутом намісникував. До Магнесії з Царгорода треба було їхати 5-6 днів. Потім, за намовою Роксолани, Сулейман перевів сина намісникувати у значно дальшу Амасію, куди їхати зі столиці треба було тижнів 3 з половиною. З сином від'їхала і матір.
112 Ця сімейна трагедія сталася восени 1553 р., коли Сулейман Пишний стояв табором у Малій Азії, готуючись до бою з перським шахом Тагмаспом. Батько викликав сина до себе в табір.
113 В останній зустрічі, що призвела до удушення Мустафи, батько не дозволив синові поцілувати собі руку, як велів побутовий мусульманський церемоніал. Натомість, дав знак "німий" ("без'язикій") сторожі (т.зв."діль-сізам"), аби вона накинула на сина фатальний чорний шнурок. Сильний і верткий Мустафа довго пручався, перш ніж "діль-сізи" здійснили вирок. Сулейман сам додивлявся кінця цієї страшної сцени, чи, може, відступивши за завісу в шатрі.
114 Офіційна версія вироку Мустафі, до якої у повній мірі спричинилася Роксолана, грунтувалася на політичній зраді і невдоволенні султаненка "родинно-клановою" політикою батька.
115 Селім ІІ Мест ("П'яний) занедбав Османську імперію. 1571 р. він програв бій під Лепантом супроти іспано-італійського флоту на чолі з Дон-Хуаном Австрійським – Лепантинський бій став почином для політичного занепаду Туреччини. За висловом А.Кримського "Роксоланине злочинство супроти Мустафи лягло якнайтяжчим немезидиним прокльоном на османську державу".
[/i]
(За виданням [b]"Епоха В'янучих Троянд" [/b](драма). - Львів:Сполом,2014)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748098
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 28.08.2017
автор: Сіроманка