А давай закриєм штори і вимкнемо тьмяне світло
Втечемо від усіх і відключим ці ідіотські телефони
Лиш станемо напроти, вдихаючи одне на двох повітря
І будемо мовчати, нехай говорять розлючені балкони
Тихо у кімнаті, лише чую твій тремтячий подих
Є багато що тобі сказати, але слова тут мабуть лишні
Ніжний дотик, незахищені долоні у моїх, холодних
Знову твої обійми – чому ж вони такі затишні ???
Так багато зайвих кроків і цих недоречних запитань
Уже нічого не змінити, ми перейшли безглузду грань
Сумна мелодія в повітрі, на відстані лише кількох хвилин
Ти знову дивишся мене, своїм поглядом п’янким
Твій серця стук – він, як завжди, дуже божевільний
Мені цього не вистачає, не вистачає ти це знаєш…
Та лірику залишимо на потім, час ж зникає мимовільно
А ти вкотре, поруч, просто, просто засинаєш….
[by mara…]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748197
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2017
автор: by mara...