Сум за літом не приховую
Між пелюсточок повік…
Серпень м’якоттю сливовою
Раптом тріснув і потік…
Бризнув краплею цитринною
На долоню і засох.
Вітер бавиться ліщиною,
На камінні пріє мох.
Ця пора умиротворена,
Ця межа, тонка, як нерв!..
Я стою, така впокорена,
Між намолених дерев.
Я не знаю, що чекатиме
На перетині мене…
Літо мідними дукатами
Віддзвенить і промине.
І на згадку лиш зостанеться
Бурштино́ва світлотінь.
При́йде вересня обраниця,
Остудивши цю теплінь.
І на скроні ляже росами,
І вплете у пасма дим…
Зачекай ще трішки, осене,
Жменьку літа не кради!
Ще гаї дзвенять березами,
Ще думки – прудкі пташки,
І листки тонкими лезами
Ріжуть світло на нитки.
І душа така замріяна,
Мов не знає жодних меж!
А тому – не кліпнеш віями,
Як ув осінь забредеш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748216
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 29.08.2017
автор: Наталя Данилюк