Не час ще осені в душі цвісти.
(Весна давно зів'яла в попелищі?)
Ти брала ноти чи не щонайвищі,
Щоб крізь вогонь і лід змогти пройти.
Співати в терені дано не всім, на жаль,
Чи то на щастя... Байдуже! Не варто
Приймати завжди фініш замість старту
І згадувать, як закалялась сталь!
Бо почуття твої - пожовкле листя,
Що відлетить із вітром назавжди.
І певно, варто вимовить "Не ж(й)ди",
Та брали високо, а треба - низько?..
Так чи інакше з-поміж всіх октав
Ти завжди та, яку ніхто не г(б)рав.
(2017)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748266
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 29.08.2017
автор: Наташа Бруснікіна