*3*
Трохи менша розмірами терраса, на цей раз засклена. В трьох-чотирьох метрах від лівої цілком забетонованої стіни була чорна складена із листів заліза півтора на один метри, суцільною «зеброю» з листів-зубців унизу. Метри за півтора від «різаної» перегородки була ще одна, із низу – суцільна, та з листами утворюючими прольоти вище, на відстані три-чотири метрів один від одного. Його провідник, що провів його у цю террасу на самому краї комплексу Колонії, і був ладен підхопити його під лікоть будь-якої миті, м’яко підштовхнув його у спину уперед до жилавого чоловіка з великими біцепсами попереду.
- Зара’ ми спробуємо тебе трох’а розворушити… - жилавий кивнув йому і зробив два кроки ліворуч. Поздовжня перегородка стіни заліза перед вікнами мала якісь гачки і полички, розсипані патрони на полицях. Його дратувало, що його провідник по комплексу, хоч і відійшовши, сіпається кожного разу на його рухи…
- Вибирай! – жилавий утримуючи пістолет з руків’ям на все передпліччя голосно ляснув по відчиненій саморобній шафці-зброярні ліворуч. Шафка, майже під саму стелю. Із боків, мабуть, теж.
Він обрав собі великого лука і мовчки витягнув сагайдак для стріл з якогось полімеру, не розуміючи для чого і дещо пришмелено від медикаментів. Жилавий здивовано взяв собі ще пістолет-кулемет, запасний колчан для стріл йому і жестом сказав повернутись до перегородки перед вікнами.
- Це самий край Засвоєних земель! – кинув їм його провідник до терраси.
Хлопець з біцепсами поставив пістолет на полицю залізної перегородки і ляснув правицею по якійсь великій кнопці перед собою, розкидані патрони на поличці… біцепси з жилами переклали пістолет з руків’ям з лівої долоні. Залізні листи поміж вікнами терраси відійшли в сторони оголяючи верхівки дерев за стіною. За кілька секунд в тридцяти-сорокап’ятиметровий проміжок між ними і зовнішнім краєм ринулись тварини видаючи якесь химерне поєднання з гарчання і хлюпання. Схожі на мавп з брудно-оранжевою шерстю і брудними біло-сірими, як клей, полосами від верху грудей до двох смуг на ногах по гомілки.
Жилавий вистрелив, одна з тварин на фланзі впала:
- Давай! Це струшує краще за тих довбаних фельдшерів другорічок і їх ср*них «вмінь».
Він став поруч на вогневому рубежі. Беручи лука він загорнув рукави товстої сорочки-роби оголивши накачані передпліччя. Він натягує дужче стрілу ледь сповільнюючи порух на місці для утримання стріли коло пластикового оперення, послабити тятиву, ще раз провести пальцями по твердій гладкій пластиковій набійці для балансування стріли. За луком зовсім не вчувалася його скованість рухів. Чоловік з жилами застрелив ще з десяток помаранчевих мавп. Він зміг справитися з луком лише з третьої спроби. Жалібне скавчання…
- Ти коли-небудь стріляв з такої зброї? – жилавий підозріло скосив погляд на нього.
- Ніколи. – його молодший вік вгадувався лише по мелодійному голосі. Вся права половина обличчя була вкрита тонкою павутинкою білих шрамів від мікрохірургії і за нею того визначити не можна було.
Жилавий повернувся до мавп, він знову спускає тятиву. З іншого кінця терраси до них приєднався автоматичний вогонь провідника…
…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748272
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2017
автор: Кому боляче?