Щось сумно,на душі мені,
і сльози просятся на верх самі.
Не розумію-навіщо і чому,
але з таким я тягарем живу.
І бачу все,як чорно-біле фото,
бо не сприймає кольорів душа і око.
Чому,чому-себе питаю я в думках,
а відповідь не знаю-є в середині десь страх.
Що за страх і звідки взявся,
чому як тінь,до мене привязався.
Я світла хочу і хочу теплоти,
та через чорний колір,світлу непройти.
Чорніє все,чорніє і моя душа,
від настрою такого,калічится життя.
А яб хотів купатись у ярких кольорах,
і наче птах,літати в небесах.
У небесах життя і яркого життя-
літати щоденно хочу я.
Ще вірю повернется і до мене зір,
щоб бачити красу-яскравих кольорів.
А лікар мій,це швидкоплинний час,
він вилікує душу,від таких проказ.
З веселкою я йтиму по житті,
а чорно-біле все,засяє кольорами на душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748459
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2017
автор: Бабич