Надворі - літо, в серці - осінь,
Моя оспівана печаль,
Журбу несе і тихо просить
Сумну накинути вуаль,
А сірі хмари давлять в груди,
Хміліє вечір, наче сон,
Химера блискавки причудно
Малює образ за вікном...
Навіщо вітер свище в полі
Й гне цвіт кохання до землі?
Чому?, - питаю я у долі,
Така незвична біль мені?..
А думка римою співає
Без зайвих хитрощів й потуг
І знов лірично осідає
На білий світ із рівних смуг...
Невже ця мить в мені настала, -
Кохання й вічної журби?
Не розчинилась, не пропала
У повсякденності юрби?
І надихає відчувати
Прекрасних дум величну суть,
Щоб мати право написати
Картини, що в мені живуть...
Так хочу вірити у чудо,
Не можу серце зупинить,
Кохає, вилітає з грудей
Бажає птахою злетіть!
Та я давно вже це умію...
Скидаю сумніви у піч...
Хай Віра наші душі гріє
І в світлий день і в темну ніч!
31.08.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748520
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.08.2017
автор: Serg