[color="#ff0000"]У часоплину вища зваба є,
І знову вічна крутиться спіраль:
Осіннє небо – усміх райдуги,
Осіннім сном нас літо радує,
Осінній лист так тихо падає,
Як та знеможена печаль.
Притоки літ… Бринить моя ріка.
Мені б повік не знати мілини.
Неси мене, о течіє́ стрімка,
Де між вітрил мій кращий вірш блука,
Найкращий вірш намаривсь зда́лека,
Як марять небом восени.
І, може, в тому вища зваба є,
Що все життя людське, немов спіраль:
Осіннє небо – усміх райдуги,
Осіннім сном нас літо згадує,
Осінній лист так тихо падає,
Як та знеможена печаль.
[i]З раннього.[/i]
(З першої збірки [b]"Дзеркала"[/b]. - Львів:Каменяр,1991)[/color]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748527
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.08.2017
автор: Сіроманка