Наш світ.

Я  б  світ  коханням  підмела
Із  щастя,  радості,  любові  
І  душі  людські  завела  
В  сади  квітучі,  загадкові.  

Я  б  вишивала  рушники
Із  миру,  віри,  покаяння
Вкладала  б  радісно  нитки  
Зірками  в  серці,  на  світанні.

Я  б  запалила  всі  свічки  
Із  воску  виткала   молитву   
Несли  б  її  усі  річки  
Де  б  вгамувала  вічну  битву.  

Я  б  біль  загнала  у  кошари  
Із  суму  виткала  стежки  
Щоб  тільки  сині,  сині  хмари  
Дощами  дихали  в  степи.  

Вдихали  сміх,  життя  у  Бозі  
Та  й  колосили  молитви  
А  я  присяду  на  дорозі  
Тій,  де  воркують  голуби.  

На  тій  дорозі,  де  лиш  радість  
На  роздоріжжі,  що  з  добра.
Де  не  панує  людська  заздрість  
Де  горя  людського  нема.  

Нема  ні  сліз,  а  ні  печалі  
Нема  ні  смутку,  ні  образ
Там,  де  квітучі  магістралі  
Там,  де  любов  співа  для  нас.  

Де  світ  знайти-  такий,  казковий?
На  цій  знедоленій  землі?
Хоча  і  цей  такий  чудовий,
Та  чогось  губим  у  імлі.  

Не  ціним  те,  що  Богом  дане-  
Не  бережемо  заповіт  
Живем  життя  у  болю  гнане  
Мільйони  наших  людських  літ.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748553
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.08.2017
автор: Леся Утриско