Хазяйнує осінь скрізь, куди не глянеш,
вбрала пишно золотом сади.
Над ставком притихли верби кучеряві,
низько нахилились до води.
Опустили віти й золоті берізки
і калина, пишна та рясна.
Золотисте листя, кетяги червоні
знову відзеркалює вода.
Та вода, як небо, чиста та прозора,
хвилями хлюпоче, вдаль біжить.
- Ой, осене мила, наша чарівнице,
не забудь кущі позолотить.
Осінь не забула, ще щедріш сипнула
на дерева, трави та кущі.
Нехай золотіє, нехай золотиться,
бо ж обтрусять їх рясні дощі.
Знає про це осінь... Всеодно малює.
Золота прийшла її пора.
Після неї срібним, пензликом чарівним,
малювати буде знов ... зима.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748659
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 01.09.2017
автор: Надія Башинська