Порожні очі дивляться крізь воду.
Їм не цікавий більше дивний світ.
Та хоч би стільки зим пройшло чи літ,
Вони залишать у собі ту світлу вроду.
Порожні очі. Відкриті вуста.
Ще ніби рум'янець на молодому лиці,
Загублені слова у ніжній руці.
Схоже, що істина не така вже й проста.
А очі дивляться, та більше не шукають
Ні мрій, ні дій, ні марних сподівань.
Здається, встигли вже переступити грань.
І цим, насправді, лиш лякають.
Порожні очі, а я у них тону.
Так, що не видать мені спасіння.
І не поможуть материнські голосіння.
Її ж бо тре' залишити одну.
Та очі ті аж зводять мене з розуму,
І хай це буде дивно, навіть дико.
Але ніхто тут не почує мого крику,
Тим більш не зрозуміє мого роздуму.
А на дні неглибокої чистої річечки
Лежить красиве молоде дівча.
Порожніми очами залишки світу вивча.
У волосся заплетені стрічечки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748687
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 01.09.2017
автор: Чудна Пташина