Світло теплих порожніх квартир.
Слова на стінах складають псалтир.
Від вікна до вікна видніє пунктир,
Та для нас він нічого не значить.
Забуті слова лежать по кутках,
І підлога уся у сухих пелюстках.
Прощальний цілунок у вікна на вустах,
Та крім нас їх ніхто не побачить.
Ми - ніхто, як Бродський казав, ми - пейзаж
І, прогавивши той один іструктаж,
Ми навіки лиш простий антураж
До безвольності людських стосунків.
В світлі тихих забутих квартир,
Ми один для одного мов поводир.
Й не важливо, що йдемо крізь пустир,
Та прийдем до життя за лаштунки.
І нехай лиш за хвильку до вічності
Осягнемо всю суть героїчності,
Що вела повз всі одноманітності,
Ми звернемо у одну із квартир.
Зрозумівши кожне слово на стінах,
І вклоняючись їм на колінах,
Ми, заснувши на власних руїнах,
Заснуємо для двох монастир.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748799
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 02.09.2017
автор: Чудна Пташина