Зерно - колоссям в хліб росте,
Так: місто - це людська дитина,
Бо - там народжується, де -
Колись оселиться людина.
Отак, у сивій давнині,
Із - хуторця на роздоріжжі,
З"явилось, вийшло в наші дні,-
І любе-рідне Криворіжжя.
Він був: оселя козака,
Містечком крихітним поштовим,-
Став, під рукою гірника,-
Великим містом промисловим.
За те, що він здійснити встиг,
За все, що - далі в ньому буде,
За той, що маєм, Кривий Ріг,-
Відповідальні - його люди.
А їм, бач, є про що згадать,
Бо: працьовиті, та - звитяжні,
Бо - вміють добре працювать,
В лихі часи - завжди відважні.
Пішли в історію роки,
Тисячоліття йде - віками,
Та - наші славні земляки,-
У назвах вулиць,- поруч з нами.
І: в цьому мудрість вся, проте,
Та - шана вдячності присутні,-
З коріннь минулого росте,-
Теперішнє і - все майбутнє.
Могутнім містом - в світ йдемо,
Даремно часу - не марнуєм,
Бо: тим, як зараз живемо,-
Кривбас прийдешній розбудуєм.
Його життя, немов ріка,-
Тече літописом неспинним,-
Допоки - діє в нім рука,
І - розум творчої людини!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748806
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.09.2017
автор: Алла Демчишина