Ми давно вже не бачимо сонця у небі,
Місяць сховався за горизонт,
Я б віддала усе лиш тобі...
Та чи вартий таких ти висот.
Так лячно впасти з окрилених мрій
У брудну і ганебну реальність,
Ти тільки мене зрозуміти зумій,
Крізь призму краси і нахабність.
Ти такий, але я інша,
І це в тобі мене вабить,
Я не зумію ось так більше
Відчути... і це мене ранить.
Ти не вбиваєш і ти не лікуєш,
Але ти забираєш найкраще,
Сподіваюсь, милий, зумієш
Врятувати серце пропаще.
Ми так далеко, але водночас поряд,
Ми відчуваємо нас в унісон,
Мені так подобається твій погляд,
Хоча найчастіше це лише сон.
Буває усяке і всяке стається,
Але люди живуть і існують,
Тож поки ми разом нехай не здається,
Те що віками цінують.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749367
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2017
автор: Діана Кісільовська