Останнє губить сонечко тепло
У лісовому плетиві ожини,
Із ним й кохання наше відбуло
Та яблуком скотилося в корзину,
Як сувенір на пам'ять. о, Адам!
З коктейлем пряно-вигірклої муки,
Що болю ста життям моїм завдав
Й від безнадії опустились руки
Твоєї Єви, що іще живе,
Шукаючи знайомі в тиші звуки,
Вертається, щоб звабити тебе,
В своїм раю вже яблуком розлуки.
Й затримавшись на мить, - навік піти
В холодну осінь зморено зітхнувши,
Бо нам потрібні ро́ки, - щоб звести
Й секунди, щоб усе оце розрушить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749652
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.09.2017
автор: Лілея1