Хіба ж можливо матір розлюбити,
Хіба ж примусиш сонце не світить?
Чи ж можна небо без зірок любити?
У темноті лиш серденько щемить!
Моя Вкраїно, ти душі частина,
Тобою дихаю, з тобою я живу,
Моя кохана, рідна Батьківщина,
Землиці жменьку ,як умру, візьму!
Вітри хай віють, хай минають весни,
Ти в мене завжди люба, молода,
Навік прекрасна голубінь небесна!
До тебе не торкається зима!
Вінком сплелися українські руки,
Від моря Чорного, Карпатських сивих гір,
І схід ,і захід, південь, північ-злука!
Ми разом всі! Біді наперекір!
Усякі біди, це не рідні діти,
Вони приходять, довго не живуть!
Вспромозі сонце їх до тла спалити,
Бо ж щастя України наша суть!
Живи і квітни , рідна Україно!
З тобою люд. Він був і завжди є!
То ж вільно дихай! Ти у нас єдина!
Рука ворожа всохне, відпаде!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749792
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 08.09.2017
автор: горлиця