А колись налітає туга
І тягне мов камінь на дно
Тьмяніє висока мета
Песимізм овіва все одно
Якось сумно і дивно
Метіль, завірюха повсюди
І потяг влітає невпинно
Й без обличч мої люди
І на гору я вже не йду
Хоч і вниз мені падати ніяк
На підлозі я плазма лежу
А у віях заплутались мрії
Моя доля злякалась пітьми
Мої руки усохли без руху
Мрії все більше беруть висоти
Хоч я знаю – не вистачить духу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=74993
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.05.2008
автор: Дмитрий Керн