діалог1

-Я  дав  вам  майже  те  саме  що  в  мене.  
-Не  розумію,  ти  ж...  
-Я  темрява  в  твоїй  голові.  Твій  голос,  який  у  вас  називається  свідомістю,  точніше  голос  всього  -  міні  макет  мене  в  зародку,  до  того  як  я  став  всім...  
-Але  ж  ми  не  знаєм  ,нічого  не  знаєм  ,купки  досліджень  пісчинка  проти  твоїх  знань.  
-Я  не  знаю  нічого  більше  крім  того  що  сам  вигадав  ,ви  мали  стати  ключем  до  сенсу  мого  існування.  
-Як?  
-Органічна  оболонка  дає  вам  дає  вам  те  чого  ніколи  не  мав  я  -  емоції  і  контакт  з  іншими,мільйони  спроб  щоб  обдумати  щось,  вигадати  щось  нове,  обмінюючись  досвідом  з  собі  подібними.  
-І  що  буде  якшо  ти  отримаєш  свою  відповідь?  
-Уже  отримав.  
-Якшо  б  хтось  з  нас  найшов  сенс  існування  це  б  стало  сенсацією.  
-А  ніхто  і  не  знайшов.  
-Але  ти  сказав.  
-Маю  відповідь...  Як  завжди  ніхто  не  слухає.  
-І?  
-Я  споглядаю.  
-За  чим?  
-Вами.  
-Нами?  
-За  всіма  своїми  творіннями.  
-Навіщо,це  одна  з  тих  концепцій  бога  якого  ми  придумали,покровитель  який  виносить  рішення?  
-Ні  
-А  що  тоді?  
-Просто  споглядаю.  
-Смішно,  бути  всесильним  і  просто  споглядати,ти  жартуєш?  
-А  схоже?  
-Тоді  навіщо  ти  мені  це  розказуєш?  
-Бо  ти  запитуєш.В  якомусь  сенсі  всі  мають  право  на  відповідь.  Давно  перестав  ставитись  до  вас  як  до  простих  творінь.Як  і  я  в  кінці  кінців  ви  жили  без  сенсу  але  жили,  хоч  я  дав  вам  можливість  якої  ніколи  не  мав  -смерть.  
Ви  почали  творити  з  пустоти  в  себе  в  голові  для  себе,  для  інших  і  вони  стають  глядачами  а  я  разом  з  ними.  
Мільйони  різних  ідей,  формулювань  одних  і  тих  самих  речей  їхня  еволюція  і  переродження,  безкінечне  вдосконалення  яке  я  не  контролюю  і  ще  більша  кількість  проблем  і  перешкод  які  ви  створюєте  долаєте  чи  вони  долають  вас,все  це  позбавлено  якоїсь  глобальної  мети  але  вас  це  не  зупиняє  ви  просто  слухаєте  цей  голос  всередені  себе  і  продовжуєте  жити  ,безкінечний  конвеєр  який  породжує  сам  себе  і  на  який  я  дивлюсь...  
-Все  так  просто?  
-А  має  бути  складно?  
-Не  знаю,  напевне.  Я  чекав  більше  від  цієї  розмови.  І  що  далі?  
-Як  завжди...  темрява..

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750038
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2017
автор: phobic recording