Така тиха, замріяна осінь
Що її так кохають вітри
Хоч і плаче, благає : «ну, досить»
Каплі сліз із асфальту зітри.
Тихо плаче і ніжно зітхає
Та не чують її перехожі
Шум авто, застарілі трамваї.
Це на крик онімілого схоже.
Вже охрипла, а вітер буйніше
Розсипає пожовкле волосся
Де він був, де ховався раніше?
Коли легше в житті їй велося?
Така ніжна, заплакана осінь
Вже втомилась від сліз прохолоди
Загубила свої світлі коси
Замерзають в струмках теплі води
Тільки подих легкий і спокійний
Перехожих так пестить, ласкає…
Скільки житиме стомлена осінь,
Поки вітер її так кохає?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750158
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.09.2017
автор: Helen Konors