Нові яничари

               Заступали  край  віконця,  та  й  чорнії  хмари,
Налітали  зо  схід  сонця  нові  яничари.
Яничари,  що  не  знають  ні  батька  ні  мати,  
Що  за  мідний  гріш  і  брата  ладні  розпинати.

Яничари  що  не  мають  ні  чести  ні  віри,  
Бо  зростили  їх  в  любові  до  своєї  щкіри,
Яничари,  що  цурались  і  рідного  слова,  
Бо  їм  в  душу  лиш  запала  та  чужинська  мова.

Яничари  народившись  в  чужинськім  полоні,
Проміняли  ятагани  на  книжки  червоні
І  чужинський  Бог  щасливий:  хтоб  ще  міг  так  взяти,
Пов'язати  рідну  мати  й  люто  катувати.

А  ви  дивитесь  убогі  й  своїми  руками
Годуєте  тих  хто  вас  жене  канчуками
До  світлго  свого  раю  і  радіє  з  того,
Що  ви  своїми  кістками  стелите  дорогу.

Годі  спати  мій  народе,  розтуляй  повіки.
Якщо  зараз  не  повстанеш  то  заснеш  навіки..

Ю.  Брайтон.  1985  рік.  Львів.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750246
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 12.09.2017
автор: Юра Брайтон