Ірина Вовк. "СІЄ СОНЕЧКО СВІТЛО ПРОМІННЕ…"

[color="#ff0000"][i]У  Львові  стартує  ХХІV  щорічний  Форум  видавців.  До  днів  Форуму  буду  видруковувати  на  Сайті  Поезії  свою  громадянську  лірику,  бо  поети  у  всі  часи  є  виразниками  ідей  суспільства,  в  якому  живуть.  Думка  про  ідею  "мистецтва  для  мистецтва"  ефемерна,  бо  саме  мистецтво  -  це  відголосся  на  потреби  соціуму.  Отож,  в  поезії  акумулюються  всі  видимі  і  невидимі  суспільні  процеси,  найважливіші  на  відповідний  момент  ЧАСУ.  В  цьому  розумінні  я,  як  і  всі  інші  творці  Слова  -  соціально  заанґажована.  В  моїй  поетичній  скарбниці  є  присвяти  великим  ПОЕТАМ,  на  творчості  яких  формувалося  багато  поколінь  обдарованих  поетичним  даром  українців.  
Коли  відбуваються  зміни  суспільних  щаблів  розвитку  держави  -  поети  завжди  йдуть  у  передніх  лавах  борців.Так  було  колись,  так  є  і  зараз.[/i][/color]

                                           [b]СВІТЛО  ПРИЙДЕШНОСТІ[/b]

[b][i]«…з  давніх  брудів  і  думка  розкута,
           Ожиємо,  брати,  ожиєм!»
       Іван  Франко[/b]
[/i]
Сіє  сонечко  світло  промінне  –  добри́день  вам,  люде,  –
О…  такого  дзвінкого  світання  мо’    більше  й  не  буде!..
Отакої  ярко́ї,  картинної  світо-заграви,
Отакої  вогненної,  всеобійме́нної  лави…

…Бо  то  справді  нечувана  розкіш  –    
                 вслухати  пташині  тріолі  –  
Цей  гучний  наростаючий  гомін  вселенської  волі…
На  річки  і  поля,  на  ліси  і  степи…  і  озера  –  
-  З  добрим  ранком,  Земля!  
                                                   (…І  міста  українські…  і  села)…

Ми  з  Любові  всебожої  зроджені,  з  нею  у  серці
Сто  доріг  перейдем,  сто  життів  покладем  в  щирім  герці..
Та  однак,  хто  побачити  встиг  це  умите  у  росах  світання,
Закарбує  собі  дивний  образ  повік,
         хоч  би  й  стала  хвилина  остання…

Сонце,  сонечко…  світло  жарке    
молодого  п’янкого  цвітіння  –  
Ти  веселе  таке,  ти  щасливе  таке  –  
як  щасливе    н  о  в  е    покоління,
Що  не  знає  оков,    ні  чужинних  підков,  
що  не  знає  нічого  про  пута…
А  лиш  знає  про  Слово  священне  –  Любов,
                                       [i]  «з  давніх  брудів  і  думка  розкута…»!    [/i]    

…О,  нещасні  людці  у  кровавій  ріці
 вод  торішніх,  мутни́х  –  
                                                                                               стережіться!
Доки  Сонце  кидає  святі  промінці  –  
оживайте  і  жийте…
                                                                                        ...й  боріться!..
20.07.2017р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750500
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.09.2017
автор: Сіроманка