Життя-буття, це дивна штука,
на жаль до краю добіга...
Он вже у двері вперто стука,-
"кістлява баба" з-за бугра...
Давно минуло моє літо,
до кінця й осінь добіга.
Та ніби ж й сонце мені світить,
й вечірня зіронька морга.
Отож і хочеться ще жити,
сповнитись ласки і тепла,
нектар життя іще попити,
та й не тримать у душі зла...
Та час не можна зупинити,
прийде зима глуха й німа,
в теплі ще хочеться пожити,
а у зими його нема...
Зима прийде уже не в гості,
вправно качатиме права...
І як втриматись на помості,
коли так холодно бува?..
А люди ж в"януть, як і квіти,
ще й їх неправда допіка,
а ще ж так хочеться радіти,
хоч ноша й стала нелегка...
Краса і молодість минула,
як у річках спливла вода.
В дугу життя мене зігнуло,
і вкрила порохом нужда.
Мене рокам не підкорити,
і незляка мене зима.
Собі на радість буду жити,
нехай "кістлява" ще дріма!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750525
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2017
автор: геометрія