Відпусти мене, болю, в ніч,
В забуття напівсну полину я,
Щоб не бачити цих облич,
Помарнілих, блідих, вкритих інеєм.
Хто в країну вірив свою,
Буде в пам́’яті жити нескореним,
Хто із миру йшов на війну,
Впав мов дерево, вирване з коренем.
Я чиєїсь торкнусь щоки –
Мертвий. Горло стискає терпкістю.
А за мною життя, в якім
Цю війну заперечують з легкістю.
Діток матінка обійма,
Музи бавляться срібними струнами,
Найдорожче – любов, сім́’я,
Про війну не бажають і думати.
Я благаю усіх святих:
«Поясніть ви, наділені мудрістю,
Як з́’єднати в собі світи,
Протилежні за змістом і сутністю?»
Все частіше бракує слів,
В грудях крик заховаю притишений :
Я, мов міст поміж двох світів,
Тільки битвами міст напівзнищений.
Загартований у вогні,
Одстраждав за кривавими втратами,
Та від пострілів щось в мені
Вибухає з потужністю атому.
Щойно очі заплющу – знов
Наче я під масованим обстрілом:
Кожен, хто в небеса пішов,
Душу наскрізь пронизує поглядом.
Оригінал:
Волонтёр
Не терзай мою душу, боль,
В забытье полусна отпусти меня,
Ненадолго забыть позволь
Лица мёртвых, покрытые инеем.
Тех, кто верил в свою страну,
Кто запомнился нам не прогнувшимся,
Кто из мира ушёл в войну,
Чтобы стать для семьи не вернувшимся.
Под дрожащей моей рукой
Побелевший висок остывающий,
Ну а там, за спиной, покой,
Мир, реальность войны отрицающий.
В нём младенца целует мать,
И любовь беззаботно рождается,
Там, войну не желая знать,
Он поэзией переполняется.
Обращаюсь в немой мольбе
К вам, владыки небес, незримые,
Не могу примирить в себе
Жизни разные, несовместимые.
Мне уже не хватает слов,
Крик скрываю в груди придушенный,
Я, как мост среди двух миров,
Только взрывами полуразрушенный.
Я теперь закалён в огне,
И потерю друзей уже выстрадал,
Но взрывается всё во мне
После каждого нового выстрела.
Стоит только закрыть глаза,
Снова, будто чужими снарядами,
Лица павших, как образа,
Душу насквозь пронзают мне взглядами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750579
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 14.09.2017
автор: макарчук