Чужа земля ніколи не ставала
Їм матір'ю. Хіба чужим гніздом!
Вони ж екзамен не один здавали:
Уміння, мову і в сім'ї роздор.
«Спасибі», – вимовила чисто,
Здалось, аж надто урочисто,
Сказала, як навчала ненька,
Коли була іще маленька,
Не оглядаючися, сміло,
Так як колись казати вміла.
Таксисту заплатила справно,
Нарешті закінчила справи
І повернулася додому,
Упевнена була в одному:
Нікуди їхати не буде,
А житиме, як і всі люди,
Та й правду нікуди подіти:
Допомогла добряче дітям –
У них є хліб, до хліба, житло,
То ж досить в чужині їй жити,
Де лиш чужі слова-розмови
(Їй довелось теж вивчить мову),
Та не така вона співоча –
Чужа… «Прости мені вже, Отче,»
– З цими думками піднімалась,
А серце все чомусь здригалось:
Чи то від надтяжкої ноші,
Чи від недоспаної ночі…
Ось поверх шостий, заповідний,
Такий близький для неї й рідний.
«Мабуть, сюрприз мене чекає, –
Подумала, – бо не стрічає
Її омріяний Микола.
А як кохалися ще з школи!..»
Вона нарешті подзвонила,
Та двері… жінка їй відкрила,
Яку не бачила ніколи.
Спитала: «Тут живе Микола?»
Подумала, що помилилась,
Злякалась, адже так втомилась.
Хотілось швидше відпочити
І з кочівним життям скінчити.
Та раптом голос чоловіка
Почувся з кухні: «Хто там, Віко?»
Він до дверей прийшов швиденько.
«Це я, – відповіла тихенько, –
Твоя дружина, прилетіла,
Давно ж зустрітися хотіли.
Вже досить роки марнувати
Будемо господарювати,
Тобі ж я слала добрі гроші,
Допоможи ж внести цю ношу,
Тут всім гостинці…» Та Микола:
«Пробачте, вас не знав ніколи…»
Й закрились двері перед носом…
Вони здались їй чомусь… косі.
І пересохло в неї в горлі…
Хіба буває більше горе?!..
Вона посиділа на сходах,
В думках своїх дійшла до згоди:
«Дарма вже правди тут шукати –
Найкращий спосіб – це тікати.
Нове життя почати зможу».
Лишила під дверима ношу…
Знов за кордон вона летіла
Шукать собі нового діла…
09.11.2012
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750612
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 15.09.2017
автор: Ганна Верес