[b][i]«…Гадкою крепков тьми світа розмести…»
(Маркіян Шашкевич. «До ***»)
[/i][/b]
Відкинь той камінь, що ти серце тисне, -
Глянь, Маркіяне, літо буйнолисте
На гробівці ссилає світ небесний.
Хто вміє, Маркіяне, той воскресне
Посеред тьми довічної неволі
Блаженства смерті…Хоч би і поволі
Той промінь сонця пустку оживляє –
Хвала уму, що зерням проростає
У душі кволі, в ланцюги заперті…
Ми – не неволі діти, ми одверті
Провісники прийдешніх божих ласк
Для руської землі батьків спочилих,
Ми – барвінковий цвіт на їх могилах,
Той цвіт, що й на морозі не зів'яне –
Живуча зелень серед Страсних Пасх…
Двигне́ться мисль, оновлена крізь час –
І зрушить камінь: з світа тьми постане
У Руській Трійці, вольно, без прикрас –
Твій Дух і плоть… і віра, Маркіяне!
[i](Зі збірки [b]"Обрані Світлом".[/b] - Львів:Сполом,2013)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750627
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.09.2017
автор: Сіроманка