Народе мій,що робится з тобою,
народе мій,що робиш ти з собою?
Чому у тебе злість в очах,
усіх виниш ти у своїх гріхах.
Чому не чуєш душу ти свою,
і так багато-чому,чому,чому?
Усіх навколо ти виниш в своїй біді,
але подумавши,побачиш -винуваті ми самі.
Ненавість крушить людські долі,
а віра наша загниває у неволі.
Що є,що сталося з людьми ,
небачимо добра і всі "гризимось" як вовки.
Прошу народе схаменися-ти,
до поки людство недійшло,ще до біди.
Прозрій і подивися,навкруги з душею,
хай світлі кольори,затьмарять чорну панацею.
Одумайтесь народе-схаменімся,
від злості й заздрості звільнімся.
Нехай веселкою засяє,вся душа,
прошу себе і всіх-змінім своє життя.
Народе мій не кращий я за вас,
але у мене у душі панує страх,
Цей страх на роздуми такі наводить,
тому й прохання це у віршах таких виходить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750844
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2017
автор: Бабич