[b]THE SUN RISING[/b]
by John Donne
http://www.luminarium.org/editions/songsandsonnets.htm
Старе й дурне, невтомне, неслухняне сонце,
Чому ти так нахабно, враз
Крізь вікна й штори будиш нас?
Хіба ж коханці мусять зважати на твій рух?
Негіднику зухвалий педантичний, йди докоряй
Тим школярам, що запізнились, та кислим підмайстрам.
Йди розкажи мисливцям, що король приїде,
Поклич сільських мурах на поле;
Любові ж все одно, вона не знає ні погоди, ні пір року,
Ні днів, ні місяців, ні циферблатних стрілок кроку.
Ти думаєш, що промені твої
Такі всесильні?
Та ж досить кліпнути мені, щоб перекрить їх,
Але цього не зроблю я, щоб вид її й на мить не втратить.
Якщо ти не осліпло від погляду її очей,
Дивись, і завтра мені скажеш,
Чи є такі багатства десь у світі,
Як ті, що маю я.
Спитай, де всі царі, всі королі землі,
І ти почуєш: "Тут, на цьому ложі, всі царі".
Вона - це всі держави, я - це всі князі;
Не спокусити більше нас нічим;
Князі нам заздрять; в порівнянні з цим
Всі почесті - притворство, багатства - лиш облуда.
Ти, сонце, маєш лиш половину того щастя, що є у нас,
У цьому світі так ведеться;
Твій вік полегші просить; зігрій лиш нас,
Тоді й весь світ теплом заллється.
Світи нам тут, то й будеш скрізь світити;
Це ложе є твій центр, навкруг - твої орбіти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750958
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 17.09.2017
автор: Nemyriv