Вкриває простір павутиння,
трави шепочуться в журі,
минули їх щасливі днини,
прив"яли й квіти у дворі.
Кущі й дерева посмутніли,
схилили голови свої...
Птахи у вирій відлетіли,
тут залишили лиш жалі...
Летить земля поміж світами,
а ввишині зірки цвітуть,
як води поміж берегами,-
осінь доводить свою суть.
Чується шерхіт між листками,
то ними вітер шарудить.
А літо "бабине" стежками,-
ще посилає тепла мить.
Пливе неспішно і цікаво,
привіти в осінь посила,
мережить квітом золотавим,
щоб і природа ще цвіла...
Хоч часом чуються омани,
таке у осені бува...
Чудовим дням кінець настане,
не за горами вже зима.
Злетить, відійде павутиння,
нічого ж вічного нема.
І за законами земними,-
перемага осінь зима.
"Нехай і так,-майнуло в думці,
не захолоне ж в жилах кров,
зима мине і тоді в серце
верне весна тепло й любов!.."
Все повторяється щороку,
мине і осінь, і зима.
А світ цей білий, ясноокий,
та й кінця-краю в нім нема.
Природа-мати терпелива
і всі закони вона зна,
хоча буває і мінлива,
та не тримає довго зла...
Будьмо ж і ми всі терпеливі,
минуть всі біди і війна,
тож будьмо,люди,й незрадливі,
щоб й Україна зацвіла!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751105
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2017
автор: геометрія