И мира нет — и нет нигде врагов;
Страшусь — надеюсь, стыну и пылаю;
В пыли влачусь — и в небесах витаю;
Всем в мире чужд — и мир обнять готов.
Себе постыл — и всех других люблю;
Страданьем — жив; со смехом я — рыдаю;
Ф. Петрарка
--------------------------------------------------------------
Коли пішов, дивилась довго вслід.
Душа не знала: плакать, чи радіти.
Була весна, та раптом випав сніг..
Я не могла оце все зрозуміти.
Квітучий сад, обсипаний весь снігом..
Яка тут антитеза* відбулась!
Сумна душа зайшлася раптом сміхом,
Бо каменя з душі вже позбулась.
Природа швидко у той час рішила:
Цей сніговій раптово розвела,
Зробить по-своєму за мене поспішила:
І сонячне проміння пролила.
Покапав сніг тут талою водою,
Проміння обсушило пелюстки..
Пішов, іди.. Не плачу за тобою...
З усміхом витягаю колючки.
Пішов, то йди, не озирайся.
Старанно дощ зітре твої сліди.
Спокійним будь.. дрібниці, постарайся..
В моїм житті ти - прочерк назавжди.
----------------------------------
Антитеза - контраст, різке протиставлення понять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751107
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2017
автор: Н-А-Д-І-Я