Я жіночка… Така собі…Гарненька!
Навіть скажу – приваблива місцями!
Стан маю гарний, хоч і не худенька.
Вся прихороша – просто до безтями!
Якось я їду у метро з роботи,
Людей немає, бо вже трохи пізно.
У всіх як завжди на лиці скорботи,
Думки життєві і таке все різне.
Аж розумію – хтось очей не зводить,
Хоч погляд, м’яко скажем, не кохання.
Мене, відверто, завжди так заводить
Коли у погляді все ж є якесь бажання!
Я подивилась! Навіть посміхнулась.
Але на диво – погляд не змінився.
Хвилини через три я аж здригнулась –
Може мужчина якось помилився!?
Ми їдемо хвилин отак п'ятнадцять,
Я вже нервую - все таки пізненько!
І на годиннику вже майже одинадцять,
І пішки мені йти так не близенько!
А чоловік все погляду не зводить,
В руках тримає книжечку маленьку.
Таки він дивно все ж себе поводить.
Аж бачу назву книжечки дрібненьку:
«Як розпізнати відьму?» назву має.
Від здивування я аж посміхнулась
Та зрозуміла, чоловік шукає
Ось саме те, що в книжечку ту впхнулось!
А я видно якраз маю той образ.
Хоча, насправді, якщо придивитись
Ми жіночки всі маємо прообраз
Трохи відьмацький – складно помилитись!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751109
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 18.09.2017
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко