Я в Україні не розчарувавсь,
Я в неї, наче в Бога, свято вірую.
Хай нинішня непевна булава,
Вкраїни пульс по "Кобзарю" вимірюю.
Сучасника кумиром не роблю,
Бо ж мій кумир стоїть уже віками,
І сіє зерно в зорану ріллю,
І жне його пошерхлими руками.
Попри манкуртів невситиму гадь,
Співа пісень своєю, солов'їною,
І не страшить його чужинна рать,
Бо він любов'ю повен незборимою.
Я вірю в незнищенний свій народ,
Катований московськими сатрапами,
В невичерпність Дніпрових сивих вод
З біленькими над берегами хатами.
Я вірю, що прокинеться Вона,
Ота священна, незборима сила
І духом волі, мов ковтком вина
Заграє у козацьких дужих жилах.
І хай перевертнів сичить зрадлива тьма,
Їй повторю уп'яте і вдесяте:
Зневіру серце в груди не прийма,
А серце я не можу поміняти!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751153
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.09.2017
автор: Григір