[quote]Ми продовжуємо витягати себе за волосся з болота.
Йде важко, але я залишаюся оптимістом.
[/quote]
[b]Борис Ложкін, «Четверта республіка»
[/b]
Борис Ложкін, колишній глава Адміністрації Президента, у своїй книзі «Четверта республіка» (2016) підбиває проміжні підсумки роботи Уряду, Президента та Верховної Ради в умовах збройної агресії Російської Федерації та постреволюційної дійсності, в якій опинилася Україна після Майдану. Очевидно, що автор проводить тут паралель із так званою французькою Четвертою республікою (1946-58 рр.), яка ознаменована прийняттям нової конституції, відмовою від монотеїстичного уособлення президентської вертикалі, а також початком економічного зростання, більш відомого як «Славне тридцятиріччя». У той період Франція, як одна із засновниць ООН (див. – Українська РСР), вступила до НАТО і стала одним із гарантів нового безпекового простору у старій Європі. Знаковим явищем того часу є також «примарні уряди», які змінювалися кілька разів на рік, аж доки не вимальовувалася оптимальна система управління.
Єдиною можливістю подолати кризу й перемогти в конфронтації з Росією Борис Ложкін називає ефективне і своєчасне запровадження економічних реформ, які ляжуть в основу розвитку культурних, освітніх та інших галузей, утворивши принцип доміно. Наведено приклад реформації сусідніх країн, які очолювали такі видатні політики як Лєшек Бальцерович, Іван Міклош, Каха Бендукідзе, Ейнарс Епше і т.д. Однак виникає питання чи можлива реалізація заходів, запланованих у Стратегії-2020, в умовах тотальної корупції, олігархізації істеблішменту, безкарності за вчинені злочини, застояної люстрації судової та виконавчої гілок влади? Сумнівно.
У суспільства назріло чимало питань, на які Президент Петро Порошенко не може дати відповідь. Персоналія Петра Олексійовича червоною ниткою пронизує текст, граючи роль якщо не Месії, то принаймні відважного Гарібальді, що веде свою націю до перемоги. Його постаті відведено навіть окремий розділ – «Пан Президент», де йдеться про здобутки та звитяги очільника Банкової. Та мова не про це. Позитивним зрушенням стало те, що на державну службу прийшли ділки-технократи, які мають чітку стратегію розвитку й досягнення мети. Біда в тому, що часто цією метою є особисте збагачення, а не добробут держави. Борис Ложкін зазначає, що Адміністрацію Президента він очолив не як політичний призначенець, а як менеджер-технократ. Відповідно керування країною почало сприйматися як управління великою компанією з мегаприбутками, яку необхідно вигідно реструктуризувати й освоїти капітал. На відміну від часів правління Віктора Януковича, який сприймав державу як тюрму, закон як певні «поняття», а себе «коронував» у президенти, Петро Порошенко людина бізнесу, для якого час – це гроші, а посада – можливість напрацювати зв’язки та реалізувати свої бізнес-ідеї в життя. Як політик пан Порошенко безсумнівно досвідчений (досвід в Уряді, Парламенті тощо), але як Президент він лише один із багатьох, позаяк він втратив унікальний шанс очолити національне відродження, яке замайоріло з темряви взимку 2014 року, тим самим занизивши свій рейтинг.
Українське майбутнє залежить не від конкретних людей чи від траншів МВФ, а від готовності народу жертвувати заради спільного блага. Таку готовність світ побачив під час Революції Гідності. Проте крім ідеї має бути досвід, знання. Кадровий голод сповна Україна відчула під час позачергових виборів у Парламент та органи місцевого самоврядування, де за підсумками голосування, до влади прийшли або реваншисти з переформатованої «Партії регіонів» або люди без необхідної компетенції, які не можуть розмежувати функції депутатського корпусу міської ради та міськвиконкому. Повертаючись до теми реформ виникає питання, то куди насамперед треба інвестувати державні кошти: у підготовку професіоналів, які через 5-7 років замінять стару гвардію, чи в підняття зарплати «топ-менеджерам», які отримують мільйони при украй неефективній роботі (приклад ПАТ «Укрзалізниця»), щоб вони не крали. Незважаючи на певні хиби, в період 2014-2016 рр. були проведені життєвонеобхідні зміни як-от: зміцнення армії, створення нових антикорупційних органів (НАЗК, НАБУ), реформування старої поліції, децентралізація тощо. Проте так і не проведена судова та медична реформи, не вирішено проблем паливно-енергетичного комплексу, не ліквідовано багато загроз національній безпеці, зокрема в оборонному та інформаційному просторі. Для подолання усіх неприємностей «не треба великих грошей, ні якихось особливо складних реформ, усе можна зробити достатньо швидко – аби було бажання», чи то пак політична воля.
Щодо стосунків між Україною, Європою та Росією, то маємо «клясичний» любовний трикутник, де ніхто не хоче грати роль коханки, а потребує гарантій стабільності та вірності. Європейський Союз розуміє, що без сильної України на Сході, у найближчі десятиріччя їх очікує подібна гібридна війна, інспірована Кремлем, однак потужна Україна, своєю чергою, може порушити баланс сил і похитнути усталені позиції європейських грантів в очах їх сусідів-«сателітів». Більше того, Україна для Європи не лише союзник проти імперіалістичної Росії, а джерело культурних і духовних цінностей, які на Заході вже давно стали суто формальним атрибутом. Тим паче, що цивілізацію в Європу, до прикладу Францію, принесли саме посли Київської Русі, тому з нашими партнерами ми маємо говорити з позиції рівних прав і можливостей, а не жебракувати милостиню.
Російська ідеологія, яка трактує українців як братній народ, вже себе пережила. Четверта республіка – це унікальний феномен, який може слугувати зразком для майбутніх поколінь, адже те, що відбувається сьогодні – це історія. Успішна демократична Україна може стати ключовим фактором демократизації Росії, саме тому Володимир Путін дав наказ вторгнення в нашу державу. Те саме стосується анексованої АР Крим та ОРДЛО. Коли вони побачать, як процвітає суверенна Україна, проект «Новоросія» остаточно зазнає поразки на рівні світосприйняття, адже безвіз із ЄС цікавіший, ніж ночівля в підвалі під час чергового обстрілу. Від нас лише вимагається бути свідомими свого місця в тому світовому процесі, що відбувається. Українська нація нарешті має стати політичною, навчатися приймати рішення та нести за них відповідальність, тоді світова спільнота остаточно усвідомить, що Крим – це Україна, а Україна – це Європа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751379
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2017
автор: Олександр Подвишенний