Не заплачу я й не заридаю,
Коли зрада постука в вікно…
Біль і сльози людину з’їдають –
Я це знаю і знала давно.
Полинами я вистелю душу,
Все ж надії свічу запалю:
«Що ж, так малося бути, мій друже,
Я за гріх твій також помолюсь.
Не тому, що образи не знаю,
Я така ж, як і всі… Я – жива…
Та в молитві свій статус пізнаю:
Ні дружина ж я є, ні вдова…
Час тихенько повзтиме без тебе,
Календар рахуватиме дні,
Сонце теж буде міряти небо,
Поки віра проснеться в мені…»
23.01.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751415
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2017
автор: Ганна Верес