***

Куди  поділось  золоте  дитинство?
Золотокоса  осінь,  підкажи?
Як  і  у  всіх,  на  потяг  полетіло?
Ні,  залишилось  в  серці  у  моїм.
Я  думала,  що  ти  завжди  старенька
Серйозна  пані  з  купою  думок,
А  ти  сьогодні  сонячно-весела
І  прагнеш  конче  все  нових  пригод.
Свої  голівки  простягли  до  сонця  
Грибочки,  позбиралися  в  гурти
І  сім'ями,  а  то  і  по  одному
На  сонці  гріються,  коричневі  й  руді.
І  пахнуть  звідусюди  сушки  з  листя,
Та  тільки,  жаль,  на  смак  не  скуштувать.
Я  серед  лісу  загубила  двадцять  літ  десь
Й,  розкривши  рота,  граюся  дівчам.
І  доторкнуся  пальцями  кори  -
Що  ти,  осико,  бачила  сьогодні?
Який  пташки  тобі  зіграли  спів?
Чи  ти  сумуєш,  що  надворі  осінь?
Вже  хмари  позбирались  до  дощу,
Може,  поллє,  а  може,  і  додому
Устигну,  і  до  кухні  забіжу,
Щоб  заварити  чаю  з  кардамоном.
Виводить  стежка  з  лісу  до  села,
Тихенький  вітер  сплітує  думки.
Невже  дитинства  золотого  більш  нема?
Ні,  залишилось  в  серці  у  моїм.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751517
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 21.09.2017
автор: Альона Свиста