Я живу вже у мареві спогадів,
у незвіданім плетиві снів...
І село моє рідне і пам"ятне,
й у переливах спів ручаїв.
Ніби йду я селом, думи думаю,..
чую вибухи, крики і рев,
ті що чула в роки ті далекії,
коли там йшли бої без перерв...
Хоч давно, те що сниться минуло,
та страшить мене знову той гул,
і дерева розстріляні кулями,
і страшне у дитинстві "капут".
Я у снах тих щоразу здригаюся,
затуляю і вуха бува,
і проснутись тоді намагаюся,
щоб відчути, що я ще жива...
Ой, яких же страхів натерпілися:
і дорослі, й старі, і малі...
І ніколи мені не повіриться,
що потрібні ще війни землі...
Як усі, я жила і трудилася,
так збігали роки у труді...
І країні, і Богу молилася
щоб народ не погряз у біді.
Знов війна мого серця торкається,
й дуже боляче знову мені,
чом країна моя спотикається,
й знову сіються болі й жалі.
Не людською була й є політика,
що керманичі ведуть і вели,
Та прийшов уже час зробить висновки,
й зупинити цю кляту війну...
І немає, й не буде в нас спокою,
доки йде там, на Сході, війна...
Стань же совість в усіх надвисокою,
щоб завжди у нас Правда жила!..
Співчуваю всім людям на Сході я,
сил немає до них щоб дійти...
Нехай їх зігріває любов моя,
і готовність моя помогти...
Лиш тоді я спокійно вже спатиму
і цікаві дивитимусь сни,
як відчую й напевне вже знатиму,
що живе вже мій край без війни.
Що було все життя пам"ятатиму,
не забудуться роки війни,
і у пам"яті все зберігатиму,
не відійдуть ті болі війни!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751703
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2017
автор: геометрія