Безмовна тиша лащиться до босих ніг,
Задумою злягає на обличчя.
Шмагає душу дощ, немов отой батіг,
Але любов вкорінено-живуча.
І в серці закипає клекотом новим,
Торкається грудей ванільним щемом.
А осінь мироточить листям золотим,
Вп’ємося разом патоковим ромом.
Хмільні обоє поринаємо у водограй,
Кохання зваба пробіжить тілами.
І колисатиме безмежжям неба край,
Пульсаціями втіхи поміж нами.
22.09.17.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751756
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2017
автор: Валентина Ланевич