Я на літо таки озираюсь...
У промінні б побавитись ще.
Ніжно квітів останніх торкаюсь,
Заховавши в жоржинах лице.
А пелюстки уже золотавий
Приміряють осінній “прикид”.
Й витанцьовує вітер лукавий...
Затуманився геть краєвид.
Озираюсь...шукаю ще літа.
У долоню проміння ловлю.
Та чомусь вона вже не зігріта.
І тепло я крізь пальці гублю...
Мила осінь, чекай, не женися!
Барвам дай догоріти в красі.
Не гостри сивим холодом списа,
Не стинай, не губи на росі!
Зачепилися клаптики блиску
У зеленому вітті беріз.
Осінь тче із пожовклого листу
Килимки із дощами навскіс.
Помандрую у Бабине літо
Обгорнутись теплом хоч на мить.
Озираюсь до літа… Над світом
Зафарбовує осінь блакить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751851
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 23.09.2017
автор: Тетяна Луківська