У вільному польоті, мов комети,
Осколки серця сипались з небес.
Збиралися слова в палкі сонети,
І вже не зупинити нам процес.
Блукали містом тіні й силуети,
Тебе шукав я в тисячах принцес.
Розбилися ті наші дві планети,
Скажи мені, у чому був весь сенс?
В гармонії життя? А може, просто
Я так хотів, що б ти була моя.
Залишився тепер лиш тлінний простір,
Примарою літаю в ньому я.
А з неба заглядає знов у гості
Далека наша, сяюча зоря.
© Володимир Верста
Дата написання: 23.09.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751855
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 23.09.2017
автор: Володимир Верста