Звичайна осінь... Барви, кольори,
відтінки, тіні... Все звичайне досить,
мінливе світло ллється із гори,
латате листя вітровій розносить...
Звичайний день. Усе так, як завжди:
метро, таксі; буденний ритм усюди,
та, як стоп-кадр: «Звичайний день?.. Зажди...
Заждіть, призупиніться трішки, люди.
Вдивіться, як все грає та бринить,
як горобини розсип пломеніє...
Прислухайтесь до серця хоч на мить,
невже воно краси не розуміє?..»
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
До чого я? Звичайно відповім.
Я бачив, як назустріч йшов хлопчина,
до котрого вам байдуже усім -
невпевнена хода, в руці тростина...
Та не тростина вразила мене,
а посмішка мрійлива, наче бачив
сліпий проміння, листя золоте...
О, як не схожий був він на незрячих.
Він до щоки листочки пригортав,
та ніжно пестив айстри на узбіччі…
Потік людський хлопчину обтікав
із посмішкою щастя на обличчі.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Я сторопів. Звичайна осінь... Ні.
Довкола роззирнувся так, неначе
Бог дарував уперше зір мені...
Сьогодні я побачив світ інакше.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752136
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 25.09.2017
автор: Леонид Жмурко