Не плач, Єреміє,
ще осінь горить в горобині.
Забулась доба,
що зійти має холодом ниць.
Ця осінь щось схибила,
буцімто зовсім не вміє,
справляти тепло
до благеньких роками криниць.
Не плач, Єреміє,
пророка не кликала нині.
Відомо, що завтра
не стане у жилах жвавіш.
Я барву з себе віддаю
пристарілій калині,
Слова відправляю
у цей ледь римований вірш.
Не плач, Єреміє,
ще зможу за зиму вчепитись,
а може й весна
сі дозволить вдихнути себе.
Гойдати думки
на заквітчаних радістю вітах
і бачити хмари отам,
де життя голубе.
Не плач, Єреміє,
ти знаєш: дорога не вічна.
(Ну, хто б, як не ти розумів,
що бувають дива?)
та поки я тут,
дрібку казкою алегорична.
Це значить, що можу…
це значить, що може жива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752169
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.09.2017
автор: Нея