Осінь заспівала вже свої пісні,
вони до вподоби дуже всі мені.
До них прислухаюсь я і їх ловлю,
бо й пісні, і осінь дуже я люблю.
Я не нарікаю, коли дощ іде,
і навіть на вітер,що часом гуде,
бо ж усе минає,швидко відліта,
а осінь чудова й завжди золота.
Мене не лякають і сумні пісні,
з ними і комфортно, й затишно мені,
спокійні і тихі всі у них мотиви,
вони ж, як і осінь, щирі і красиві.
Ще й підсумки осінь у них підбива,
завершають люди в ній усі жнива.
Як зібрані вчасно врожаї усі,
тоді і співаються радужні пісні.
Мене давно осінь у полон взяла,
я в її полоні знову ожила.
Осінь вишиває диво-полотно,
щоб нікому сумно у ній не було.
В небі хмари плавають човником легким,
у осіннім мареві світ ще не сумний.
Сонце поміж ними ніби у пілотці,
а мені здається в вишитій сорочці.
В осені і думи, і мрії пророчі,
розлучатись з нею я зовсім не хочу,
хоч не вистачає в осені тепла,
та в ній же ніколи не буває зла.
Зима із-за обрію настирно моргає,
та в моєму серці місця їй немає.
Хай зима чекає, їй ще не пора,
бо нам ще набридне її сум й жура...
Хай співає осінь ще свої пісні,
вони до вподоби людям і мені.
Осінь усіх радує теплом і дощем,
та щей викликає непідвладний щем...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752189
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2017
автор: геометрія