[i]Дещо рідкісно, та всмак,
бо в житті буває й так...[/i]
[i][b][color="#035a66"]Стояла клуня… Видавалась
Понад безрадісним багном…
А в ній тихесенько пишалась
Соха: « Я велетень – не гном:
Тримаю на своїх раменах
Високий і надійний дах!
Такого дуба-суперемена
Вам не знайти по всіх світах!»
«Було б це правдою, – присішки
Тихенько мовили, – та ми
Тримаєм крокви-руки нишком
На плечах сіх… І враз кістьми
Поляжемо із ними разом,
Коли негода, не дай Бог,
На нас нагряне, ми із часом
Згниємо разом… Щоб ти всох!»
Та дуб-соха не вгамувався…
І став присішки розпинать,
Бо владу мав і не вагався,
Бо ще хотів й Прем’єром стать…
Поникли долу враз присішки
З собою й крокви потягли…
І тут сосі уже не смішки –
І дах, і клуня… полягли.
Мораль у баєчки проста:
Якщо ти дуб, не пнися вгору –
Ти лиш підпора для моста…
Сохою стать тому упору,
Хто для присішків є опора
І їм під стать – не без Христа![/color][/b]
25.09.2017
__________
*Соха – товстий центральний стовп у клуні
чи сараї, що служить опорою для кроков,
котрі опираються на бокові стовпчики–присішки.
© Copyright: Олекса Удайко, 2017
Свидетельство о публикации №117092602893 [/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752234
Рубрика: Байка
дата надходження 25.09.2017
автор: Ol Udayko