Двадцять перша двадцять один,
Ти сидиш занурений в плин,
Часу тік , секунд і годин,
Усміхнувся без жодних причин.
Знову мить і пірнаєш в зірки,
Бачиш звірів і лісу думки,
Вітер зносить тривоги удаль,
Комусь прикро, комусь і не жаль.
Ще момент – притишений крок,
На бруківці посеред пташок,
Розкажи, як обличчя забув,
Розчаруйся, ніхто й не чув.
Будь наївний і знову кохай,
Розцвіти й любов величай,
Скинь із серця частинки кори,
Пам'ятай її губ кольори.
І якщо впаде листя – мораль,
Сніг омиє твою печаль,
Заморозить до самих кісток,
Пістолет, натискаєш курок.
Пам'ятай її усмішку друже,
Хоч проходить повз тебе байдуже,
Згадай всіх, хто душею пробіг,
Допоки не випаде сніг.
Двадцять перша двадцять один,
Усміхнувся без зайвих причин...
27.09.2017 ©Стася
(Максим Стаськів)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752595
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.09.2017
автор: Моряк