Ясніють барвами ліси.
По них із пензлем осінь ходить.
А серце рветься до краси,
До досконалості і вроди.
Із роздоріжжя кожна мить
За вічним компасом – у зиму.
Чи не тому душа спішить
Пізнати звабу ексклюзиву?
Жіночу вроду очі п’ють.
Яка очам смачна робота!
Хвилин жагучих не вернуть,
Що відкладалися на потім.
І дух до вічності у путь
Приречено лаштує крила,
І друзі ближчими стають,
Оті, які ще залишились.
Хай рвуть бажання береги,
Все, що задумалось – збулося,
Доки мелодію снаги
Не обірвала нагло осінь…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753080
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.09.2017
автор: stawitscky