Не поранюсь об сни,
По їх лезу вернувшись в минуле.
Мить і вічність злітають у небо
По сходинках хмар.
Відштовхнусь від стіни,
Де туманами днів потонулих
Оповиті серця.
І до сонця майну, як Ікар.
У молитві святій
Я до неба здійматиму руки.
Позбираю докупи архіви болючих утрат.
І спалю цей сувій
Та й звільнюсь від пекельної муки
Незбагненних образ
І від гіркого болю зрад.
Я очищусь від бід,
Бо не стану у стрій нещасливих.
Амагальма світанків переллється у сонячні дні.
Кожен день лишить слід
Веселкових принад переливом.
Те, що долею звуть,
Всміхнеться достойно мені...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753306
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.10.2017
автор: Тамара Шкіндер