Попередня частина: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753436
Чи знає Рим предвічний,
Верона велична,
що хоче Гай Валерій
прибути до Рима?
Писатиме там вірші
про все і про любов,
хай слухає патрицій
найкращу із промов.
Компанія поетів,
їх неотериками звуть,
для зібрання присутніх
у віршах буде суть.
Юнак той легковажний
з римлянками ганяв
і не одній гетері
свій час подарував.
Хлопчина був не бідний:
матуся подбала
і гаманці з грошима
послала до Рима.
Стосунки у тім колі,
де рейвах панував,
забрав із щік рум’янець,
поблід, хвороб зазнав.
“Як можна же, юначе,
тобі так розважатись?
Пора дівчину мати
і з нею залишатись.
Усі поети мають
їх собі поодинці:
Овідій – то Корінну,
Пропертій – то Цинтію.
А як не припиняєш
буть першим із гуляк,
то членство в товаристві
будемо припинять.”
Злякався Гай Валерій:
ганьба це, як не як,
тому одну слід даму
для серця вибирать.
Знайшлась Клодія-пані,
Лесбія - псевдонім,
заміжня за Метеллом,
старим уже був він.
Уже Метелл залишив
певність від почуттів,
лиш добре їсти й спати
Юпітер повелів.
Його красуня-жінка
лаяла Катулла,
якщо Метелл у справах –
з поетом розмова…
Та повернувсь до Риму
Цезар з далечини,
із ним прийшов Мармурра -
варвар такий страшний.
О, Клодіє прекрасна,
Амур тут пролітав,
у того командора
стрілою поціляв.
Утік геть Гай Валерій,
пішов геть і Метелл,
насмілиться хто леву
сказати хоч би: “Гав?”
Страждання ті поета
сприяли ремеслу,
згадав усі прокльони,
що чув коли-небудь.
На шию лобуряки,
наче Юпітер сам,
метав він громовиці
й словесний… та не крам.
Розбіглись швидко вірші
по Риму як птахи,
їх цитував патрицій,
плебей, а ще раби.
На голову Мармурра
оцей словесний грім
із вишуканим словом
узяв і прилетів.
Про лиха ці Катілли
усяк у Римі знав,
але в похід Юпітер
Мармурру посилав.
З’явився до Клодії
Катулл – її поет,
та повернувся Метелл,
по черзі їх дует.
“О, не журись, Валерію,
в похід рушає знов
далеко й довго Цезар,
а з ним і командор.”
Не стримався Валерій,
ревнощів сцену учиняв,
розгнівалась Клодія,
ось хто геть проганяв.
Страждає знов Катулла,
опанував же він
там істину і рими,
і поетичний стрій.
Щоб істину відкрити -
у Азію дорога,
але здоров’я кволе,
не витримав тривогу.
Помер Катулл, а Рим вже
усі вірші прийняв,
присвячені Клодії
в фонд золотий узяв.
Давно нема Клодії,
античний світ погас.
у творах він засяє,
у вічності не раз.
У інший світ зникала
Клодія прекрасна,
для вічності лишились
вірші і почуття.
Незвідані стежини
із давнього життя,
у спадок залишили
поезії слова.
Продовження: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754187
20.09.2017.
Віршовано за оповіданням Тараса Франка
“Поет-поцілуйко” із збірки
“У мандрівці століть.”
Фотографія із інтернету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753744
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2017
автор: Светлана Борщ